Основные показатели качества воды Каламутність — показник якості води, який визначається мутноміром Бейліса шляхом порівняння досліджуваної води з відповідним чином підготовленими зразками. В якості одиниці каламутності прийнята така каламутність, яка виникає при додаванні 1 мг суспензії кизельгура або каоліну в 1 дм3 дистильованої води.

Кольоровість — показник якості води, виражений в одиницях кольоровості, тобто в градусах платиново-кобальтової шкали (1° відповідає кольоровості, яку дає 1 мг солі Pt, розчиненої в 1 дм3 води). Кольоровість води викликається присутністю кольорових речовин, що потрапляють у воду разом зі стічними водами, органічними речовинами з грунту, сполуками заліза, колоїдами або цвітінням.
Запах — показник якості води, який визначається органолептичним методом за допомогою нюху на підставі шкали сили запаху; встановлюється в холодному або гарячому стані; сила запаху вказується за 5-бальною шкалою:
0 — немає запаху;
1 — дуже слабкий запах;
2 — слабкий запах;
3 — виразний запах;
4 — сильний запах;
5 — дуже сильний запах.

Також слід додатково вказувати групу запаху за наступною класифікацією:

R — запахи природного рослинного походження, викликані органічними сполуками, які не перебувають в стані гнильного розкладання (наприклад: запах землі, моху, сіна, торфу, кори дерев, запах квітів і т. д.);
G — гнильні запахи природного походження, викликані присутністю у воді органічних речовин, які знаходяться у стані гнильного розкладу (наприклад: затхлий запах, прілий запах, запах цвілі, тухлих яєць, фекальний і т. д.);
S — запахи неприродного походження, специфічні, викликані присутністю сполук, які не зустрічаються у природній воді, — фенол, нафтопродукти, хлор і т. д.

Показник рН — виражає ступінь кислотності або лужності води і кількісно визначається концентрацією іонів водню рН = — lg [H+].
Визначення pH виконується колориметричним або електрометричним методом. Вода з низькою реакцією рН відрізняється корозійністю, вода з високою реакцією рН виявляє схильність до піноутворення.

Загальна (повна) жорсткість — властивість, викликана наявністю розчинених у воді речовин — в основному солей кальцію і магнію (а також інших катіонів, які присутні, проте, в значно менших кількостях, таких як іони: заліза, алюмінію, марганцю та важких металів) . Жорсткість води визначається вмістом розчинених у ній солей калію і магнію, виражених в мг-екв / дм3 (1 мг Ca2 + / дм3 відповідає 0,05 мг-екв / дм3, а 1 мг Mg2 + / дм3 — 0,082 мг-екв / дм3). Загальна жорсткість класифікується за катіонами (кальцієва жорсткість і магнієва жорсткість) або за аніонами (карбонатна і некарбонатна жорсткість). Загальна жорсткість — це сума карбонатної і некарбонатниї жорсткості або сума кальцієвої і магнієвої жорсткості.

лаборатория анализ показатели качества Карбонатна жорсткість (тимчасова) — викликана наявністю розчинених у воді бікарбонатів, карбонатів і вуглеводнів кальцію і магнію. При нагріванні бікарбонати кальцію і магнію частково випадають з розчину в результаті оборотних реакцій розкладання і гідролізу. В результаті цих реакцій жорсткість знижується.

Некарбонатна жорсткість (постійна) — викликана наявністю розчинених у воді хлоридів, сульфатів і силікатів кальцію і магнію (не розчиняються і не випадають в осад із розчиненого стану при нагріванні води).
Лужність (основність) — індикатор, що визначає зміст гідроокисів, бікарбонатів і карбонатів лужних металів (Na, K) і лужноземельних металів (Ca, Мg). Лужність води визначається в мг-екв / дм3 і титруванням 100 см3 води 0,1 — нормальним розчином соляної або сірчаної кислоти за допомогою фенолфталеїну (лужність «p»), а потім за ме- тилоранжем (лужність «m»). Лужність «p» (зміна кольору при pH = 8,2) враховує всі лужно-реагуючі складові води, які дисоціюються з виділенням іонів OH-, а лужність «m» (зміна кольору при pH = 4,3) відображає сполуки , які містяться у воді і вступають в реакцію з соляною кислотою до отримання точки нейтралізації за метилоранжем.

Залізо, марганець — в натуральній воді виступають пере- важно у вигляді вуглеводнів, сульфатів, хлоридів, гумусових сполук, а іноді і фосфатів. Присутність іонів заліза і марган- цю дуже шкодить більшості технологічних процесів, особливо в целюлозній, текстильній промисловості та при виробництві фотоплівок. Крім того, вміст заліза і марганцю у воді може викликати розвиток марганцевих бактерій і залізобактерій, розмноження яких може бути причиною заростання водопровідних мереж.

Хлориди — наявність хлоридів у воді може бути викликано ви- миванням грунтовими водами покладів хлоридів. Також вони можуть з’явиться і внаслідок попадання стоків. Найчастіше хлориди в поверхневих водах виступають у вигляді NaCl, CaCl2 і MgCl2, причому завжди у вигляді розчинених сполук. Сполуки азоту (аміак, нітрити, нітрати) — виника- ють, головним чином, з білкових сполук, які потрапляють у воду разом зі стічними водами. Аміак, присутній у воді, може бути органічного або неорганічного походження. У разі органічного походження спостерігається підвищена окислюваність. Нітріти виникають, головним чином, внаслідок окислення аміаку в воді, можуть також проникати разом з до- щовою водою внаслідок розчинення нітратів грунту.

Нітрати — це продукт біохімічного окислення аміаку і нітритів

фото анализа воды Сірководень — додає воді неприємний запах, призводить до розвитку сіркобактерій і викликає корозію. Сірководень, переважно присутній у підземних водах, може бути мінерального, органічного або біологічного походження, причому у вигляді розчиненого газу або сульфідів. Те, в якому вигляді проявляється сірководень, залежить від реакції pH:

  • при pH <5 має вигляд H2S;
  • при pH> 7 виступає у вигляді іону HS-;
  • при pH = 5 ч 7 може бути у вигляді, як H2S, так і HS-.

Сульфати — разом з хлоридами є найбільш поширеними видами забруднень у воді. Вони проникають в неї внаслідок вимивання осадових гірських порід, вилуговування грунту та іноді внаслідок окислення сульфідів і сірки — продуктів розпаду білка з стічних вод. Великий вміст сульфатів у воді може бути причиною хвороб травного тракту, а також така вода може викликати корозію бетону і залізобетонних конструкцій. Двоокис вуглецю — в залежності від реакції pH води може бути в наступних видах:

  • при pH <4,0 — в основному, як газ CO2;
  • при pH = 8,4 — в основному у вигляді іона бікарбонату НСО3-;
  • при pH> 10,5 — в основному у вигляді іона карбонату CO3 2-.

Агресивний двоокис вуглецю — це частина вільного дво- окису вуглецю, яка необхідна для утримання розчинених у воді вуглеводнів від розкладання. Вона дуже активна і викликає корозію металів. Крім того, призводить до розчи- нення карбонату кальцію СаСО3 у будівельних розчинах або бетоні і тому її необхідно видаляти з води, призначеної для будівельних цілей. При оцінці агресивності води, поряд з агресивною концентрацією двоокису вуглецю, слід також враховувати вміст солі у воді. Агресивність води з однаковим змістом агресивного CO2 тзалежить від її солевмісту.

Окислюваність — умовний показник якості води, що визначає вміст у воді речовин, що окислюються перман- ганатом калію KMnO4 KMnO4 і виражений в мг O2/дм3 дослідженої води або в мг використаного KMnO4 на дм3(1 мг KMnO4 відповідає 0,25 мг O2).

Сухий залишок — це залишок після випаровування води, висушений при температурі 105°C і перерахований на 1 дм3 води. Складається з усіх постійних, розчинених і су- спендованих речовин у воді. Залишок після прокалювання — це залишок після прока- лювання сухого залишку при температурі 550°C (випалю- ються всі органічні речовини). Втрати після прокалювання — умовний показник вмісту органічних сполук у воді.

Електропровідність — викликається присутністю іонів, що виникли в результаті дисоціації розчинених солей, а також аміаку та двоокису вуглецю. Одиницею провідності є S/cм (μS/cм). Електропровідність слід визначати при температурі 20°C. Може служити підставою для оцінки загального солевмісту за умовною концентрацією NaCl відповідно до залежності: 1 μS/см = 0,55 мг NaCl/дм3.